Сім вільних мистецтв у Середньовіччя

В основі європейської середньовічної культури лежав синтез християнства, античної спадщини і особливостей, властивих варварським народам. Характерні риси епохи - відмова від безпосереднього досвідченого пізнання природи світу і людини і пріоритет релігійних догм. Через висунення на перший план християнського пояснення устрою Всесвіту і стагнації розвитку багатьох наук століття з V по XIV часто називаються «темними». Проте і в цей період розширюються знання людини про світ, триває, хоча й у сильно зміненому вигляді, греко-римська традиція освіти, як і раніше існують «сім вільних мистецтв».

Основа пізнання

Початком Середньовіччя вважається падіння Західної Римської імперії в V столітті. Природно, що формуються народи і держави сприйняли багато що з відкритого, створеного і осмисленого в період Античності. Не була винятком і основа системи освіти: дисципліни, які, на думку стародавніх греків і римлян, були необхідні як підготовчий етап, що випереджає вивчення філософії. Сім вільних мистецтв включали в себе граматику, діалектику (логіку), риторику, арифметику, геометрію, музику й астрономію. Перші три об'єднувалися в тривіум - систему гуманітарних наук. Арифметика, геометрія, музика й астрономія становили квадрівіум - чотири математичні дисципліни.

За часів Античності

Квадрівіум оформився в період пізньої Античності. Головною наукою вважалася арифметика. Потрібно зауважити, що за часів Стародавньої Греції та Риму вільними мистецтвами називалися ті заняття, якими не могли займатися раби. Вони були пов'язані виключно з розумовою діяльністю і не вимагали великих фізичних зусиль. Під мистецтвом ж розуміли не художній уявлення світу, а способи практичного осягнення природи через спостереження.

Тривіум остаточно сформувався пізніше, в ранньому Середньовіччі. Він став першою сходинкою освіти. Тільки після вивчення дисциплін тривиума можна було переходити до квадривіуму.

Церква і античне спадщина

У Середньовіччя в основі пізнання Всесвіту і світорозуміння лежало християнство. Церковні діячі протиставляли віру розуму, віддаючи перевагу першій. Однак багато моментів віровчення не можна було пояснити без використання деяких елементів античної філософії.

Вперше об'єднати греко-римські знання і християнське розуміння світу спробував Марціан Капелла. У своєму трактаті «Про одруження Філології та Меркурія» сім вільних мистецтв він розділив на тривіум і квадрівій. Капела коротко розповів про всі дисциплінах, що входять в цю систему. Тривіум у нього описується вперше.

Подальшою розробкою тривиума і квадривиума займалися Боецій і Кассіодор (VI століття). Обидва вчених внесли величезний внесок у становлення системи освіти в Середні століття. Боецій виробив основи схоластичного методу. Кассіодор у своєму маєтку в Італії заснував «Віварій», складові частини якого - школа, бібліотека і скрипторій (місце, де переписувалися книги), - трохи пізніше стали обов'язковими в структурі монастирів.

Відбиток релігії

Сім вільних мистецтв у Середньовіччя викладалися духовенству й викладалися відповідно до потреб церкви. Вивчення дисциплін було, скоріше, поверхневим - лише на тому рівні, який необхідний для розуміння християнських догматів і відправлення служб. Всі сім вільних мистецтв в Середні століття осягнулися з виключно практичною метою і в досить вузьких рамках:

• риторика необхідна при складанні церковних документів та написанні проповідей;

• граматика вчила розуміти латинські тексти;

• діалектика зводилася до формальної логіки і обгрунтовувала догмати віри;

• арифметика вчила елементарного рахунку і використовувалася в процесі містичного тлумачення чисел;

• геометрія була потрібна для побудови креслень храмів;

• музика необхідна для складання і виконання церковних піснеспівів;

• астрономія використовувалася для обчислення дат релігійних свят.

Освіта в Середні століття

У період раннього Середньовіччя сім вільних мистецтв вивчалися тільки в монастирських школах. Основна частина населення залишалася неписьменною. Філософська спадщина Античності вважалося мало не основою багатьох єресей, а тому вивчення дисциплін зводилося до зазначених вище моментам. Однак у скрипторіях уважно копіювалися не тільки християнські тексти, а й твори, поетичні та філософські, древніх авторів. Монастирі були оплотом освіченості і наукових знань.

Ситуація почала змінюватися в X столітті. З цього сторіччя починається період розквіту середньовічної культури (X-XV ст.). Характеризується він поступовим посиленням інтересу до світських аспектам життя, до особистості людини. Виникають кафедральні школи, куди приймали не тільки представників духовенства, а й мирян. В XI-XII ст. з'являються перші університети. Культурне життя поступово переміщується з монастирів і церков в міські центри.

Перехідним етапом між цими двома епохами можна вважати період каролингского Відродження.

Сім вільних мистецтв при Карлі Великому

До кінця VIII ст. Франкська держава об'єднувало великі території Західної Європи. Свого розквіту імперія досягла в період правління Карла Великого. Король усвідомлював, що управляти такою державою можна тільки за умови створення налагодженого апарату чиновників. Тому Карл Великий вирішив внести зміни в існуючу систему освіти.

При кожному монастирі і кожній церкві стали відкриватися школи для духовенства. У деяких навчалися і миряни. У програму входило сім вільних мистецтв. Їхнє розуміння, правда, як і раніше обмежувалося церковними потребами.

Карл Великий запрошував учених людей з інших країн, організував школу при дворі, де поезію, риторику, астрономію і діалектику вивчали вельможі.

Каролингское Відродження завершилося зі смертю короля, однак воно послужило поштовхом для подальшого розвитку європейської культури.

Сім вільних мистецтв у Середньовіччя, як і в Античності, лежали в основі освіти. Розглядалися вони, однак, тільки у вузьких рамках практичного застосування для потреб християнської церкви.