Сергій Довлатов, письменник: життя і творчість

Сергій Довлатов - письменник, чиє життя була розказана їм самим ще за життя. Історії ліричного героя в його книгах стали справжньою автобіографією.

Ленінград

У ленінградської театральній родині Доната Мечика в перший рік Великої Вітчизняної війни народився син, який взяв згодом прізвище Довлатов. Письменник, який став одним з популярних авторів останніх десятиліть, перші роки свого життя провів в Уфі. Служив на зоні, працював у багатотиражної ленінградської газеті, виконував обов'язки секретаря і виступав в якості екскурсовода. У вільний час писав оповідання. Однак жодна з книг Довлатова в Ленінграді не була видана. Як, втім, і в будь-якому іншому місті СРСР.

Сергій Довлатов - автор, чия проза, як і життя, сповнена печалі і самоіронії. Людина пише не може відмовитися від літературної діяльності, оскільки вона є невід'ємною частиною всього його існування. Але якщо людині, яка живе в світі слів, улюблена справа не забезпечує матеріальну базу, він опиняється в непростій ситуації. Виходом з цього положення для Довлатова стала еміграція.

Нью Йорк

Зовсім інший світ побачив у цьому американському місті письменник Довлатов. Біографія його включає десятирічний період перебування в еміграції. Ці роки він працював журналістом у престижному виданні, трудився на популярному російськомовному радіо, і саме тоді до нього прийшла популярність. Про його творчість дуже схвально відгукувалися великі сучасники: Курт Воннегут, Ірвінг Хау, Віктор Некрасов, Володимир Войнович. Дванадцять книг Довлатова було видано за кордоном. Більшу частину з них ще за життя автора перевели на англійську, німецьку та інші мови.

Смерть наздогнала його в кареті «швидкої допомоги». Кілька метрів залишалося до лікарні. У передчасної кончини були винні безпечність, в силу якої в потрібний момент не виявилося медичної страховки, і доля. У дворі лікарні для бідних помер один з найбільш видаваних сьогодні авторів - Сергій Довлатов. Письменник Ігор Єфімов сказав про нього одного разу: «Помер від незаслуженої нелюбові до себе». На честь знаменитого емігранта названа одна з вулиць Нью-Йорка.

«Зона»

Автор цієї повісті в одному з листів видавцеві сказав одного разу, що події, які лягли в її основу, вирішили наперед його письменницьку долю. Художником людина стає тоді, коли у нього з'являється здатність витягувати з темної безодні образи і сюжетні лінії.

В юності одним з улюблених письменників Довлатова був Ернест Хемінгуей. Очевидно, під впливом американського і світового класика сформувався і неповторний Довлатовский стиль: реалістичність, лаконічність, відсутність метафор. Однак, як сказав сам автор «Зони», схожим він хотів бути лише на Чехова. Прості люди і ситуації, в яких вони виявлялися, цікавили його як ніщо інше.

Повість «Зона», як і інші твори, вперше була видана в США. Книга - відображення кримінального світу, очевидцем якого був сам Довлатов. Письменник представив події у своєрідному хаотичному стилі. Працюючи наглядачем, він бачив жахи і дикість світу, в якому опинився. Але зміг передати все побачене на папері просто, без пафосу. Щастя, задоволення, радість, злість, заздрість - всі ці категорії присутні в будь-якому суспільстві. І неважливо, ким є члени його - кримінальниками або добропорядними громадянами. У тому, наскільки прості і наївні можуть бути радості та надії людини, що опинилася за гратами, в нелюдських умовах, можна побачити якусь абсурдність. Але Сергій Донатович, можливо, тому і став письменником, що зумів розглянути вчасно класичний образ «маленької людини».

«Заповідник»

Сергій Довлатов - письменник, книги якого стали продовженням його особистої трагедії. Багатьох авторів, які належать до його покоління, спіткала сумна доля. Вони не були визнані на батьківщині, жили майже у злиднях, переслідувалися співробітниками КДБ. Але твори Довлатова, всупереч всім ударам долі, пронизані ліричністю та самоіронією. Це відмінна риса його прози.

За кілька років до від'їзду Довлатов працював у заповіднику Пушкіна, у Псковській області. Книги його не друкували. Утримувати сім'ю не було на що. Але не робота екскурсовода надихнула письменника на створення чергової автобіографічної книги, а всюдисущий «маленька людина».

У незвичайному ракурсі описує автор "Заповідника» своїх персонажів. Особливе місце займає на перший погляд другорядний герой Іван Михалич: людина питущий, але благородний, оскільки пляшки не збирає і не здає. Привабливий образ сільського п'яниці, ексцентрична особистість місцевого скандаліста, неприємна, але відверта розмова в кабінеті співробітника держбезпеки. І все це на тлі постійних переживань, викликаних розлукою із сім'єю. У цьому і є незвичайний дар Довлатова: про важливе не писати, а говорити, і чим простіше - тим краще.