Іван VI - маловідомий імператор Росії

У Росії відразу після смерті Петра Першого почався етап, який історики назвали «періодом тимчасових правителів». Він тривав з 1725 по 1741.

Російський трон

У цей час серед членів царської династії не було нікого, хто здатний був утримати владу. А тому вона опинилася в руках придворних вельмож - «тимчасових правителів» або випадкових улюбленців правителів. І хоча на чолі Росії формально стояв престолонаслідник, проте всі питання вирішували люди, які його посадили на царство. У результаті непримиренної ворожнечі соратників Петра у влади один за одним знаходилися Катерина I (Олексіївна), потім Петро II, слідом за яким на трон зійшла Анна Іванівна і нарешті Іван 6.

Біографія

Цей майже нікому не відомий російський імператор практично не мав прав на престол. Івану V він був усього лише правнуком. Народжений влітку 1740 Іоанн Антонович всього в два місяці від народження маніфестом Анни Іоанівни був наречений імператором. Його регентом до настання повноліття був герцог курляндский Бірон.

Його мати Ганна Леопольдівна - старша внучка Катерини - була найулюбленішою племінницею Анни Іоанівни. Ця приємна миловидна блондинка мала добродушний і лагідний характер, але разом з тим була ледачою, неохайною і безвольною. Після падіння Бірона - улюбленця її тітки, саме вона була проголошена російської правителькою. Дана обставина була спочатку співчутливо прийнято народом, але незабаром цей факт став викликати осуд серед простого населення і еліти. Основна причина такого ставлення полягала в тому, що в управлінні країною ключові пости раніше залишалися в руках німців, які прийшли до влади ще під час правління Анни Іоанівни. Згідно із заповітом останньої, російський трон отримував імператор Іван VI, а в разі його смерті - по старшинству інші спадкоємці Анни Леопольдівни.

Сама ж вона не мала навіть елементарного поняття про те, як управляти державою, все більш хіреющего в іноземних руках. До того ж їй була чужа російська культура. Історики відзначають також її байдужість до страждань і турботам простого населення.

Роки правління Івана VI

Незадоволені засиллям при владі німців вельможі згрупувалися близько царівни Єлизавети Петрівни. І народ, і гвардія саме її вважали визволителькою держави від іноземного управління. Поступово починав зріти змову проти правительки і, природно, її немовляти. У ту пору імператор Іван VI Антонович був ще однорічною дитиною і мало що розумів в придворних інтригах.

Поштовхом до повстання змовників історики називають рішення Анни Леопольдівни про оголошення себе російською імператрицею. На 9 грудня 1741 було призначено проведення урочистої церемонії. Вирішивши, що зволікати більше не можна, Єлизавета Петрівна з групою вірних їй гвардійців в ніч на 25 листопада за два тижні до цієї події проникла в царський палац. Була заарештована вся Брауншвейгская прізвище: маленький імператор Іван VI, Ганна Леопольдівна і її чоловік. Таким чином, правил немовля недовго: з 1740 по 1741.

Ізоляція

Родині колишньої правительки, у тому числі позбавленому влади Іоанну VI і його батькам, Єлизавета Петрівна обіцяла свободу, а також безперешкодний виїзд за кордон. Спочатку їх відправили в Ригу, проте там взяли під варту. Після чого Ганні Леопольдівни пред'явили звинувачення в тому, що будучи правителькою, вона збиралася відправити Єлизавету Петрівну в ув'язнення в монастир. Маленького імператора з батьками направили в Шліссельбурзької фортеці, після чого їх перевели на територію Воронезької губернії, а звідти - в Холмогори. Тут колишній цар, якого в офіційних прижиттєвих джерелах згадують як Іоанна VI, був повністю ізольований і містився окремо від інших членів своєї сім'ї.

«Відомий арештант»

У 1756 році Іван VI був перевезений з Холмогори знову до Шліссельбурзької фортеці. Тут його помістили в окрему камеру. У фортеці колишнього імператора офіційно іменували «найвідомішим арештантом». Він, перебуваючи в повній ізоляції, не мав права нікого бачити. Це стосувалося навіть служителів в'язниці. Історики кажуть, що за весь час ув'язнення він так і не зміг побачити жодного людського обличчя, хоча існують документи, які свідчать про те, що «відомий в'язень» був у курсі свого царського походження. Крім того, Іван VI, навчений незрозуміло ким грамоті, весь час мріяв про монастирі. З 1759 року біля в'язня стали спостерігатися ознаки неадекватності. Про це стверджувала впевнено і імператриця Катерина Друга, яка зустрічалася з Іоанном в 1762-му. Однак тюремники вважали, що колишній імператор симулює.

Кончина

Поки Іван VI був в ув'язненні, було зроблено чимало спроб звільнити його, щоб знову звести на трон. Остання з них обернулася для молодого арештанта загибеллю. Коли в 1764-му, вже в роки царювання Катерини II, підпоручик Мирович, офіцер вартової служби Шліссельбурзькій фортеці, зміг схилити на свою сторону більшу частину гарнізону, була зроблена ще одна спроба звільнити Івана.

Однак стражники - капітан Власьев і поручик Чекин - мали секретну інструкцію відразу ж умертвити арештанта, коли за ним прийдуть. Навіть указ імператриці не міг скасувати цей наказ, тому у відповідь на різкі вимоги Мировича здатися і видати їм «відомого в'язня» вони спочатку закололи його і тільки після здалися. Місце, де був похований Іван VI, достеменно не відомо. Прийнято вважати, що колишній імператор був похований там же - в Шліссельбурзькій фортеці.

Так завершилася доля одного з найбільш нещасних російських правителів - Івана Антоновича, якого історіографи звали також Іоанном. З його смертю закінчилася і історія царської гілки, главою якої був Іван V Олексійович і яка не залишила після себе ні доброї пам'яті, ні славних справ.